The tale of Igor's campaign (The cry of Yaroslavna) Ukrainian poetry / Слово про похід Ігоря

Let's read together the masterpiece created in 11th century. The part of the Tale about Igor's war campaign (The Lay of Igor's Campaign, The Lay of the Host of Igor, and The Lay of the Warfare Waged by Igor) about his wife Yaroslavna 04:00 The cry of Yaroslavna in Old East Slavic language / Плач Ярославни на Старослов'янській мові 06:45 The cry of Yaroslavna in the poetical interpretation of Taras Shevchenko / Плач Ярославни в поетичній інтерпретації Тараса Шевченка. click 👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻 and subscribe ✔️✔️✔️ Support the channel https://www.patreon.com/5_minutes_with Book a lesson https://www.italki.com/teacher/1784303 👩🏻🏫👩🏻🏫👩🏻🏫 💖💖💖 https://www.fiverr.com/rudenka/give-you-ukrainian-lesson Instagram 5_minutes_with Twitter 5_minutes_with_ For youtube promotion it is important to have more comments. If you are here, write something. If you don’t know what to write, just say “Great to learn a language together”. https://www.youtube.com/c/LearningWithEkaterina На Дунаи Ярославнынъ гласъ ся слышитъ, зегзицею незнаема рано кычеть: „Полечю, — рече, — зегзицею по Дунаеви, омочю бебрянъ рукавъ въ Каялѣ рѣцѣ, утру князю кровавыя его раны на жестоцѣмъ его тѣлѣ“. Ярославна рано плачетъ въ Путивлѣ на забралѣ, аркучи: „О вѣтрѣ, вѣтрило! Чему, господине, насильно вѣеши? Чему мычеши хиновьскыя стрѣлкы на своею нетрудною крилцю на моея лады вои? Мало ли ти бяшетъ горѣ подъ облакы вѣяти, лелѣючи корабли на синѣ морѣ? Чему, господине, мое веселие по ковылию развѣя?“. Ярославна рано плачеть Путивлю городу на заборолѣ, аркучи: „О Днепре Словутицю! Ты пробилъ еси каменныя горы сквозѣ землю Половецкую. Ты лелѣялъ еси на себѣ Святославли насады до плъку Кобякова. Възлелѣй, господине, мою ладу къ мнѣ, а быхъ не слала къ нему слезъ на море рано“. Ярославна рано плачетъ въ Путивлѣ на забралѣ, аркучи: „Свѣтлое и тресвѣтлое слънце! Всѣмъ тепло и красно еси: чему, господине, простре горячюю свою лучю на ладѣ вои? Въ полѣ безводнѣ жаждею имь лучи съпряже, тугою имъ тули затче?“. *** Тарас Шевченко В Путивлі граді вранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає. — Полечу, каже, зигзицею, Тією чайкою-вдовицею, Та понад Доном полечу, Рукав бобровий омочу В ріці Каялі. І на тілі, На княжім білім, помарнілім, Омию кров суху, отру Глибокії, тяжкії рани... І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу: — Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі На вої любії мої, На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли? Не мало неба, і землі, І моря синього. На морі Гойдай насади-кораблі. А ти, прелютий... Горе! Горе! Моє веселіє украв, В степу на тирсі розібгав. Сумує, квилить, плаче рано В Путивлі граді Ярославна. І каже: — Дужий і старий, Широкий Дніпре, не малий! Пробив єси високі скали, Текучи в землю половчина, Носив єси на байда[ка]х На половчан, на Кобяка Дружину тую Святославлю!.. О мій Словутицю преславний! Моє ти ладо принеси, Щоб я постіль весела слала, У море сліз не посилала, — Сльозами моря не долить. І плаче, плаче Ярославна В Путивлі на валу на брамі. Святеє сонечко зійшло. І каже: — Сонце пресвятеє На землю радість принесло І людям і землі, моєї Туги-нудьги не розвело. Святий, огненний господине! Спалив єси луги, степи, Спалив і князя і дружину, Спали мене на самоті! Або не грій і не світи... Загинув ладо... Я загину!